Військові перевороти - це не завжди зло

 

Останні події в Південній Кореї - воєнний стан і таке інше, вибивають ґрунт з-під ніг цивілізованих диванних експертів, які мислять горезвісною непохитною стабільністю світопорядку, в якому Південна Корея входить до десятки найрозвиненіших країн.

Про це пише Юрий Касьянов - офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки, заснувник громадського дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації “Matrix-UAV”. 

Читайте також:

- Шерше ля фам: вот в чем причина введения военного положения в Южной Корее

- Хаос в Сеуле. Что происходит в Южной Корее и почему ввели военное положение

Нагадаю, і я нещодавно писав про це, що південнокорейське економічне диво з'явилося на світ унаслідок військового перевороту. Взагалі у світовій історії військові перевороти - це не завжди зло, не завжди горили з автоматами, а інколи високоосвічені офіцери, дипломовані економісти і філософи зі світовим ім'ям. Ось, наприклад, Туреччина...

27 травня 1960 року в Туреччині стався військовий переворот. Змовниками були 38 офіцерів, з яких тільки 5 мали звання генерала, решта - від полковника до капітана, не було серед них ні начальника Генерального штабу, ні командувачів видами Збройних сил, окрім командувача Сухопутних військ. Верховне командування навіть не здогадувалося про підготовку змови.

Події розвивалися стрімко. Армія і суспільство загалом підтримали заколотників. Було затримано президента країни, прем'єр-міністра, начальника генштабу, заарештовано сотні високопоставлених чиновників. Путчисти відправили у відставку 235 генералів і 3 500 офіцерів нижньої ланки за підозрою в симпатіях до радикальних ісламістів. Роботи позбулися 520 продажних суддів і прокурорів. Було оголошено про створення Комітету національної єдності, припинено роботу парламенту, призупинено дію конституції.

Причиною перевороту стала фактична узурпація влади правлячою монобільшістю Демократичної партії, різкий розворот до ісламізму від збудованої Ататюрком світської держави, падіння рівня життя, жорстка цензура, переслідування інакомислячих, спроби поставити армію під контроль ісламістських сил.

За рік поваленого прем'єр-міністра, міністрів закордонних справ і фінансів повісили, а на референдумі було затверджено більш ліберальну і світську конституцію Туреччини.

1965 року відбулися демократичні вибори, і військові передали владу новому прем'єр-міністру, якого під час чергового перевороту 1971 року змусили піти у відставку. Того разу військові знову вирішили втрутитися, тому що країну захлеснула хвиля вуличного насильства між ісламістськими, ліворадикальними та ультранаціоналістичними молодіжними угрупованнями.

Після перевороту 1971 року до влади прийшли технократи, економічні реформи прискорилися, натомість політичне насильство не вдалося зупинити, у країні запровадили воєнний стан, обмежили права і свободи громадян та законодавчо закріпили особливий статус збройних сил.

1980 року в Туреччині стався останній успішний військовий переворот на тлі фактично громадянської війни між правими, лівими та релігійними радикалами. Протягом трьох років військові зуміли зупинити вуличний терор і повернути країну до цивілізованого життя.

Однак, ціна повернення до порядку була висока - до в'язниць потрапили кілька сотень тисяч людей, з них понад двісті було засуджено до смертної кари. Від тортур у катівнях загинула 171 людина, 14 тисяч політичних активістів були позбавлені турецького громадянства і ще 30 тисяч втекли за кордон, рятуючись від політичних переслідувань. Кілька тисяч людей досі вважаються зниклими безвісти.

1983 року після демократичних виборів військові передали владу цивільному уряду, який негайно приступив до економічних реформ. Головний путчист - генерал Еврен залишався президентом до 1989 року, а в червні 2014-го у справі про переворот 1980 року кримінальний суд в Анкарі засудив 96-річного Еврена до довічного ув'язнення і розжалував у рядові.

У лютому 1997-го президент Туреччини звернувся до військових із проханням звернути увагу на діяльність уряду, який прагнув встановити шаріатські порядки. 28 лютого на засіданні Ради національної безпеки генерали надали прем'єр-міністру меморандум, вимагаючи від нього визнання світського характеру турецької держави і скасування проісламських законів. У червні 1997 року уряд змушений був піти у відставку, а в січні 1998-го Конституційний суд Туреччини заборонив діяльність правлячої ісламістської Партії благоденства.

Того ж року стамбульського мера Ердогана відсторонили від посади і на чотири місяці відправили до в'язниці за ісламістську пропаганду. Але вже 2001-го Ердоган створив нову політичну силу - Партію справедливості та розвитку, яка 2002 року перемогла на парламентських виборах.

У 2016 році черговий військовий заколот у Туреччині зазнав поразки. Народ не підтримав військових, бо ісламісти 2016 року були вже не схожі на ісламістів зразку 1960 року. І, здається, вже не становили загрози для демократії.

Ось такі турецькі особливості демократизації збройним шляхом. Подивимося, що буде цього разу в Південній Кореї, куди заведе країну звивиста стежка перманентної збройної демократії. Як то кажуть, добрим словом і пістолетом можна зробити значно більше. ))

***

«Экономика от Пророка» публикует лишь наиболее важную и/или интересную информацию о событиях (процессах) в Украине и мире— актуальные новости, аналитику, фотожабы и т.д.