Звісно, карма це сміття знайде так чи інакше. Але я про інше. Про тих, хто голосно кричить про його україномовність, про синьо-жовту стрічечку на волоссі, що цей волиняка демонстрував шалений патріотизм... Так, ніби це і стало головною причиною тимощуківського свинства. Ці крикуни – таке саме гівно, як Тимощук.
Бо демонстративна українськість і патріотизм для Тимощука були просто необхідним антуражем для піару, для збільшення популярності, продажів мерчу і квитків на матчі, для зростання його вартості як легіонера. Він старанно імітував необхідні реакції і ознаки з цілком конкретних корисливих причин.
І доведений факт: серед російськомовних (тим більше, принципово російськомовних, «не буду я на вашей мове!..») такого гівна на кілька порядків більше. Тоді як для україномовних подібне виняток.
І це нас підводить до непорушної аксіоми: україномовність, проукраїнськість – умови «необхідні, але не достатні», як в математиці. Це обов’язково має бути – але як основа для важливих надбудов патріотизму: честі, роботи для держави і нації, відповідальності за свої дії і вибір, захисту свого і своїх...
Політолог Олексій Голобуцький.
