Погано, коли наші ударні дрони великої дальності не долітають до своїх цілей. Це те, що ми не бачимо, те, про що не говорять. Тому що у перемоги, як відомо, багато батьків (ГУР, СБУ, ССО, ЗСУ та «інші сили оборони»), а поразка завжди сирота...
Літаки-камікадзе, які не долетіли до цілей, списуються на протидію ворога - кажуть, що їх збили, що ребом придушили... Але найчастіше буває так, що просто поганий дрон, погано підготовлений, або - улюблений наш - «витік інформації», коли ворог знає заздалегідь про запланований наліт і ретельно готується, стягуючи до об'єктів атаки всі сили ППО.
Всяке буває - на війні як на війні - бувають дуже успішні операції, а бувають провальні, коли з десятків, і навіть сотень дорогих апаратів (яких нам так не вистачає) не долітає жоден. Такі провали є і в нас, і у ворога. Зі зрозумілих причин, такі провальні операції не оприлюднюються (хвалитися нічим), і тільки після закінчення війни нашою перемогою багато таємного стане явним.
Однак роботу над помилками і висновки треба робити просто зараз. І тут проблема в тому, що у нас купа різних відомств та «інших сил оборони» займаються розробкою, виготовленням дронів-камікадзе і плануванням операцій. При цьому взаємодія між розробниками, пускачами дронів і планувальниками операцій дуже слабка.
Ситуація така сама, яка була в ракетній галузі США напередодні «Супутникової кризи», коли раптом з'ясувалося, що Штати сильно відстали від СРСР у розробці балістичних ракет великої дальності і в Космічній гонці.
Чому так сталося? Наприкінці Другої світової війни, після капітуляції Німеччини, США захопили майже все обладнання для виробництва німецьких балістичних ракет ФАУ-2, готові ракети, технології, а головне - вивезли в Америку німецьких інженерів і конструкторів і самого Вернера фон Брауна, батька німецького ракетобудування.
Таким чином американці мали чудові стартові умови, щоб відправити в космос перший супутник і першого астронавта. Однак, СРСР обігнав Америку, бо американськими ВПС тоді керували старі генерали, які не довіряли ракетам і робили ставку на великі стратегічні бомбардувальники. До того ж у них ракетами займалися всі, кому не лінь, прямо як у нас дронами - ВПС, ВМС, Сухопутні війська, цивільні відомства, «інші сили оборони», і за такого розпорошення ресурсів навіть великих американських грошей не вистачало ні на що.
Американці - і великі начальники, і прості громадяни - були впевнені, що США лідирують у ракетних технологіях, і що все правильно за них зробить «вільний ринок». І раптом виявилося, що Совєти мають потужні ракети, яких немає в Штатах, і ці ракети можуть відправити людину в космос або безкарно знищити Америку.
4 жовтня 1957 року Радянський Союз запустив перший штучний супутник Землі. Весь світ був у шоці.
15 жовтня 1957 року президент США Дуайт Ейзенхауер зібрав у себе видатних американських учених, і після багатогодинної наради було вирішено в рази збільшити витрати на фундаментальні наукові дослідження, на ракетні програми, на професійно-технічне навчання. При цьому було значно скорочено соціальні програми.
Було ухвалено Закон про підготовку кадрів для національної оборони. Створено Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів - DARPA. Створено Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору - НАСА (NASA). У рази було збільшено інвестиції в космічні дослідження: у 1959 році до 134 мільйонів доларів, що вчетверо перевищувало показник попереднього року. До 1968 року ця цифра сягнула 500 мільйонів. Було запущено амбітну програму «Поларіс» - створення твердопаливних балістичних ракет для підводних човнів.
Пізніше вже президент Джон Кеннеді ухвалив рішення розгорнути тисячу твердопаливних балістичних ракет наземного базування типу «Мінітмен», що звело нанівець перевагу СРСР у ракетах. І, нарешті, було дано старт грандіозній і супердорогій американській Місячній програмі, яка призвела до висадки першої людини на Місяць, і відновила честь Америки.
Усе це було зроблено в умовах ринкової економіки, але під суворим (і мудрим) державним управлінням, спрямованим на консолідацію ресурсів, скасування дублюючих програм, обмін досвідом і технологіями.
Так перемагають сильні - роблячи висновки з прикрих помилок і провалів.
Юрій Касьянов - волонтер АТО, активіст ініціативи “Армія SOS”, керівник ініціативи “A.Drones”; радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки; займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації “Matrix-UAV”.
https://www.facebook.com/brtcomua
